Хелловін- стародавнє кельтське свято, що святкується в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, напередодні Дня всіх святих. Одним із основних символів Хелловіна є ліхтар із гарбуз. Особливо поширене в англомовних країнах. А ви святкуєте хелловін? Можливо це і не наше свято, можливо це чортівня і такого не повинно бути у нас… Але давайте розбиратися…
      Хелловін, дійсно, не наше свято. Його започаткували друїди (давні жерці кельтських племен). Вони вважали, що саме цього дня до влади приходить божество смерті, тому люди намагалися всілякими розвагами, карнавалами відігнати злих духів від своїх домівок. Як на нас – дуже гарне рішення! Головним атрибутом свята був гарбуз, в якому вирізали дірки, а в середину вставляли свічку. У темряві справляє враження не тільки на нечисту силу! Діти ввечері переодягалися в костюми фантастичних істот і йшли до сусідів, які відкуплялися від них солодощами. Нагадує це вам щось? Дуже схоже на наше колядування!
      Які ще паралелі ми зможемо віднайти? У наших давніх предків у великій пошані був бог Велес. Він відповідав за мистецтво, красу, щастя і любов, опікувався тваринами і був покровителем ясновидців, віщунів, волхвів! Велес – бог землі, у якій спочивають предки. Вшановувати Велеса починали з новорічної ночі, протягом шести днів, вдруге подібне дійство відбувалося за тиждень перед Колодієм. Називалося це святкування- Велесовий тиждень. Ватаги ряджених одягнутих у вивернуті кожухи, із звіриними масками(мабуть, теж виглядали страхітливо) ходили вулицями, заходили у двори, стайні, хліви, проголошуючи замовляння про здоров’я домашніх тварин. Чим вам не карнавал?
       Віра в те, що душі померлих приходять до своїх близьких є в усіх народів. Не виключення і українці. Наприклад - 8 листопада, Дмитрівська субота. У цей день поминають усіх померлих родичів і влаштовують поминальний обід. На стіл ставилася гаряча їжа, щоб йшла пара, бо «діди» тобто предки, вдихають пару, то їхня їжа. При цьому приказували «Діду, йди до обіду!». Від кожної страви відкладали по ложці в окрему посудину, клали ложки, ставили воду і вішали рушник, щоб уночі «діди» помились і пообідали.
      Як бачите, кожен звичай самобутній але і схожість простежується! Що ж святкувати нам, українцям? Ми гадаємо, кожен має право вибирати. Звичайно, глибокий зміст, який вкладали у ці свята наші предки, вже загублений, зосталося лише яскраве дійство. Якщо ви бажаєте у всьому розібратися самостійно – запрошуємо у бібліотеку, інформації - безліч. Напередодні цього «суперечливого» свята ми підготували книжкову виставку «Моторошно-жахливі історії», де розмістили твори для любителів полоскотати нерви. І без гарбузів ми теж не обійшлись – для бажаючих створили фотозону. Разом з дітьми вирізали гірлянди та робили привидів. А ще грали та сміялися.  А гарбуз, до речі, який «ходив по городу, шукаючи свого роду» для нас – "найукраїнський" овоч! А який корисний! Тож святкуйте та смакуйте разом з нами!