З історії книги

Перші бібліотеки

   Перша бібліотека виникла 8000 років тому. Мешканці Давньої Месопотамії писали на глиняних дощечках за допомогою тонкої палички, яка називалася "клин". Їх спосіб псьма відомий як "клинопис". Дощечки випалювалися, а найцінніші з них вміщувалися в спеціальні конверти з глини, щоб не псувалися. Археологи знайшли тисячі таких дощечок, які зберігалися у палацах і були розсортовані в залежності від їх тематики. Такі були перші бібліотеки. 

  Бібліотеки Давнього Єгипту знаходились в храмах: їх охороняли священики. Єгиптяни писали на папірусі, який потім згортали в рулон навколо палиці з наконечниками і зберігали в скринях або на полицях.

  Найзнаменитішою була бібліотека в Александрії. Вона виникла приблизно у 300 році до н.е. Там зберігалися понад 700 000 сувоїв папірусу. Усі "книги" були класифіковані за 120 темами і описані в каталогах.

  Давні римляни першими здогадалися будувати публічні бібліотеки. Юлій Цезар планував створити цілу систему публічних бібліотек, і після його смерті вони почали коритуватися особливою популярністю. Багаті мешканці Рима спеціально заснували бібліотеки для незаможніх, а також самі збирали величезні колекції книг для себе. До IV століття в Римі існувало 28 публічних бібліотек.

  На початку нашої ери бібліотеки стали невід'ємною частиною церков і монастирів. Ченці читали й переписували книги: багато бібліотек підтримувалися завдяки їх зусиллям.

  Наприкінці періоду Середньовіччя, коли були побудовані величні собори, люди почали будувати маленькі бібліотеки при соборах. Університети також почали колекціонувати книги. Університети Парижа, Гейдельберга і Флоренції славилися своїми колекціями "прикутих" книг. Книги було так важко робити, що їх приковували до стін великими ланцюгами, щоб уникнути прикрощів.

  З 1400 року Університет в Оксфорді почав збирати бібліотеку. Нині його Бодлейнська бібліотека - найбільша серед університетських бібліотек. Публічні бібліотеки, якими ми їх знаємо сьогодні, існують всього 100 років.

Перші книги

  Книги в тому вигляді, в якому ми їх знаємо, з'явилися тільки в середні віки. Папірус, згорнений в трубочки, замінював їх. Листи папірусу склеювалися разом і згорталися в сувії.

  До середини XV століття папірус був витіснений пергаментом. Його робили зі шкіри овець і кіз, а найтонший пергамент отримували з телячої шкіри. На одному боці писали текст, потім нарізували листи одного розміру і скріплювали їх за допомогою шкіряних ременів. Такі були перші книги, якщо ми можемо їх так назвати.

  Але книги, які хоч віддалено нагадували сучасні, були уперше зроблені в середні віки. Чотири шматки пергаменту складали навпіл: з кожного виходило ніби два листи. Потім їх вкладали один в одний: в сумі виходило 8 листків, або одна секція.

  Готові секції відправляли писареві. Він писав текст. Писар роз'єднував листи й працював над кожною сторінкою окремо. Пергамент був досить щільний, щоб писати з двох сторін.

  Потім закінчені секції відправлялися до палітурника. Він зшивав кожну секцію мотузками по лінії згину. Далі заготовлялися дерев'яні обкладинки. Кінці мотузок просмикувалися крізь отвори в дереві, щоб скріпити секцію й обкладинку. Потім до дерев'яних обкладинок приклеювали великий шматок шкіри, закриваючи їм згини секцій. Готові книги прикрашалися й дбайливо зберігалися. 

  Більшість книг в середні віки були написані на латині. В Україні книгодрукування почалося з другої половини XVI століття і пов'язане з іменами І.Федорова та П.Мстиславця. Перші книги, видані сучасною українською мовою - "Енеїда" І.Котляревського(1798р), "Кобзар" Т.Шевченка (1840).

Перші енциклопедії

  Сьогодні слова розташовані в енциклопедіях в алфавітному порядку, так що в них легко знайти потрібне слово. Але автори давніх енциклопедій розташовували в них слова, як їм було бажано. Наприклад, автор однієї з середньовічних енциклопедій почав книгу з оповідань про Бога і ангелів, а закінчив описом парфумів та запахів, квітів та списком 36 видів яєць.

  Найдавніша енциклопедія, що дійшла до нас, була написана у I столітті до н.е. в Римі Плінієм. Вона називалася "Природна історія". 37 томів книги містили понад 20 000 статей. Пліній використовував цитати понад 450 авторів. Цю книгу вважали настільки цінною, що до 1536 року її видавали 43 рази.

  Найбільшою була третя китайська енциклопедія. Один з китайських імператорів, який помер в 1721 році, наказав скласти цю книгу. Вона містила 5020 томів.

  Першу енциклопедію, де слова розташовувалися в алфавітному порядку, склав англійський священик Джон Харріс. Вона вийшла у світ в 1704 році й називалася "Універсальний Англійський Словник Науки й Мистецтв".

Перші казки

   Читаючи казки й насолоджуючись ними, ми вважаєм, що їх створив автор. Якщо книга написана в сьогоднішній час, так і є.

  А чи знаєте ви, що у давні часи люди не вигадували казок? Великі казкарі просто переказували, що вони чули. І розповіді існували, таким чином, тисячі років. Багато казок було створено на основі подій, що реально відбулися, завдяки людській пам'яті. Але, звичайно, потрібно вдуматися у зміст розповіді, щоб визначити, як це могло бути насправді.

  Людину приваблює все невідоме, загадкове. У результаті при передачі розповідей від батьків до дітей події абсолютно звичайні з течією часу описувалися як майже надприродні.

  Хоч казки мали джерела у дійсному, реальному житті, не викликає сумнівів, що люди вірили й в чудеса. Персонажами казок були істоти, схожі з людиною, але що володіють магічною силою. Вони могли стати невидимими або змінити форму, часто з'являлися в образах тварин або птахів. Вони могли проникати крізь стіни й інші тверді предмети. Вони могли передбачити майбутнє. Деякі були безсмертні, інші жили сотні років.

  Імена і види казкових персонажів, що мабуть, існували у різних країнах, знайомі нам - феї, ельфи, гноми, домові, гобліни, тролі й так далі.